Проект

  КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від    2006 р. №

Київ

Про схвалення Концепції реформування податкової системи України  

З метою реформування податкової системи України Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

Схвалити Концепцію реформування податкової системи України, що додається.

Прем’єр-міністр України         В. ЯНУКОВИЧ

СХВАЛЕНО

постановою Кабінету Міністрів

України

від_____________2006 р. №

Концепція реформування податкової системи України

І. Основні передумови реформування податкової системи України

Концепція реформування податкової системи України розроблена на період до 2015 року з метою проведення цілісної та системної реформи у сфері оподаткування, виходячи із стратегічної цілі – побудови конкурентоспроможної соціально-орієнтованої ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство, виходячи з положень Конституції України, Універсалу національної єдності, завдань, передбачених проектом Державної програми економічного і соціального розвитку на 2007 рік, схваленого постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2006 №1316, а також Прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008-2010 роки, схваленого постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2006 №1359.

Оцінка та перспектива реформування сучасної податкової системи

За роки незалежності в Україні сформовано податкову систему, що за своїм складом та структурою в цілому є подібною до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони, якими регулюється справляння більшості податків, розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства. Водночас податкова система України будується з урахуванням податкових аспектів ГАТТ/СОТТ та інших міжнародних економічних організацій. На відміну від країн ЄС податкова система України не стала інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяла зростанню економічної активності суб’єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів віддзеркалює недосконалість та суперечності перехідної економіки, та сформована в умовах високих соціальних зобов’язань держави і тому має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалось неодноразовими намаганнями удосконалити податкову систему. Як правило, такі спроби обмежувались запровадженням окремих законодавчих актів та були не достатньо адекватними стану економіки, що характеризується структурними диспропорціями, суттєвими обсягами тіньових оборотів, платіжною кризою.

Поряд з цим Україна підтримує стосунки у сфері оподаткування з іншими країнами, які базуються на діючих в усьому світі стандартах, розроблених Організацією економічного співробітництва та розвитку і Організацією Об’єднаних Націй, завдяки чому забезпечується уніфікація законодавства України у сфері міжнародного оподаткування з законодавством інших країн.

Україна уклала міжнародні договори у сфері уникнення подвійного оподаткування практично з усіма країнами СНД, Європи, з багатьма країнами Азії, Північної та Південної Америки та декількома країнами Африки. Вони охоплюють найбільших торговельних та інвестиційних партнерів України. Загальна кількість зазначених договорів становить 60, з яких 55 укладено безпосередньо Україною, а 5 – успадковані від колишнього СРСР (відповідно до Закону України „Про правонаступництво України”).

Основним напрямом реформування податкової системи України, починаючи з 1995 р., є зниження податкового навантаження на економіку. Внаслідок послідовних кроків, спрямованих на вирішення цього завдання знижено ставки основних податків – ПДВ з 28 до 20% , податку на прибуток підприємств з 30 до 25%, а також запроваджено плоску шкалу оподаткування доходів громадян за ставкою 15% (з 1.01.2004 р. до 31.12.2006 р. – 13%) і зменшено нарахування на фонд заробітної плати до соціальних фондів. У деяких країнах ЄС також здійснено перехід до пропорційного оподаткування доходів громадян, однак за значно вищою ставкою, зокрема, в Естонії – 24%, в Латвії – 25%, Литві – 33%, Словаччині – 19%. В результаті ставка, за якою справляється податок з доходів фізичних осіб в Україні, знаходиться на рівні значно нижчому, ніж у країнах – членах ЄС.

Також в Україні існують найнижчі ставки акцизного збору, зокрема у Франції, Великобританії, Португалії, Німеччині та Мальті акцизний збір на тютюнові вироби становить понад 60% в ціні товару, тоді як в Україні – 15-21%.

Ставка податку на прибуток підприємств є нижчою, ніж у розвинутих країнах – членах ЄС (в середньому 30,1%), але вищою, ніж у країнах – нових членах ЄС (в середньому 20,6%). Ставка ПДВ перевищує середній рівень, як розвинутих країн ( 19,7%), так і країн – нових членів ЄС (19,0%).

Податкова система в Україні має й інші особливості порівняно з податковими системами європейських країн.

В країнах ЄС спрощені системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва не використовуються. Натомість набули поширення інші форми державної підтримки цього типу підприємств:

-   звільнення деяких видів підприємств від необхідності ведення звітності про результати господарської діяльності та запровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку і звітності;

- запровадження спеціальних режимів оподаткування податком на додану вартість окремих підприємств (передусім фермерських господарств і сільськогосподарських кооперативів);

-   використання податків на оціночний дохід і мінімальних податків.

Зниження ставок за основними податками стало однією з причин зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через податкову систему держави та державні соціальні фонди від 38% в 1993 – 1994 рр. до 31,6% в 2004 р., тобто до рівня, нижчого не лише порівняно з розвинутими європейськими країнами, а й з новими-країнами членами ЄС.

У 2005 році рівень перерозподілу ВВП через податкову систему та державні соціальні фонди збільшився до 38,1%. Основними причинами цього стали:

-   скасування пільг, що надавалися суб’єктам СЕЗ, ТПР та технопарків тощо;

-   зростання імпорту товарів та послуг, запровадження стягнення ПДВ з імпорту нафти;

-   зміни в нормативно-правовій базі адміністрування податків.

Зростання податкових надходжень до зведеного бюджету на 55,3% у 2005 році при зростанні номінального ВВП на 23,1%, враховуючи характер вищезазначених чинників, не стало початком позитивних змін в економіці.

Таке зростання призвело до ряду негативних наслідків:

по-перше, воно мало стрибкоподібний характер (частка ВВП, що перерозподіляється через податкову систему та державні соціальні фонди підвищилась на 6,3 відсоткових пунктів), що негативно позначилося на діяльності підприємницьких структур;

по-друге, розширення податкової бази за двома основними податками (ПДВ і податок на прибуток підприємств) відбувалося на тлі скасування інвестиційних податкових пільг, що разом з підвищенням податкового навантаження на суб’єктів господарювання не могло не позначитися на їх інвестиційній активності;

по-третє, реакцією на значне зростання податкового навантаження стало ухилення від сплати податків .

В європейських країнах розвиток оподаткування, у тому числі зміни фіскальної ефективності окремих податків і загального рівня оподаткування економіки, відбувався більш плавно і поступово, що створювало стабільні умови для бізнесу. Зокрема, протягом 1995-2002 рр. лише в нових-країнах членах ЄС спостерігались значні коливання перерозподілу ВВП через податкову систему та соціальні фонди (максимальне – 8,5 відсоткових пункти у Словаччині). Однак вони відбувались протягом семи років, а не одного, як в Україні. Серед розвинутих країн максимальні коливання рівня перерозподілу ВВП через податкову систему та соціальні фонди мали місце в Греції – 3,6 відсоткових пункти. В середньому по 15 країнах-членах ЄС вони були на рівні 0,5 відсоткового пункту. Вищезазначене свідчить про проведення в цих країнах більш виваженої податкової політики.

Тенденція до зростання частки ВВП, що перерозподіляється через податкову систему та державні соціальні фонди продовжується в 2006 р. За підсумками півріччя вона сягнула 44,0%, на кінець року очікується на рівні 39,8%. Отже, в останні два роки зазначений перерозподіл ВВП в Україні перевищив не лише його середній рівень в нових країнах-членах ЄС, а й рівень більш розвинутих постсоціалістичних країн – Польщі, Чехії, Словаччини, ВВП яких на душу населення за паритетом купівельної спроможності в 2-3 рази перевищує рівень, що має місце в Україні. Це дає підстави для висновку про перевищення рівня перерозподілу ВВП через податкову систему України граничної межі оподаткування, що негативно впливає на темпи економічного зростання.

Враховуючи такі тенденції, Урядом прийнято рішення щодо істотного зниження рівня податкового навантаження на економіку та перегляду співвідношення діючих податкових регуляторів.

Недоліки податкової системи України

Незважаючи на численні зміни, що перманентно вносяться до податкового законодавства і спрямовані на вдосконалення податкової системи України, вона не позбавлена серйозних недоліків:

1. Податкова система характеризується, передусім, фіскальною спрямованістю, що є лейтмотивом більшості змін до податкового законодавства. Водночас її регулююча функція не зорієнтована на стале економічне зростання. Високе податкове навантаження на виробництво та низьке навантаження на природні ресурси робить її несприятливою для розвитку економіки. Це не сприяє також покращенню позиції країни в податковій конкуренції, особливо виходячи з тих змін, що відбуваються в податкових системах постсоціалістичних країн-нових членів ЄС, де в процесі податкових реформ вдалося знизити податкове навантаження на капітал, так що в 2003 р. в Литві, Естонії та Словаччині він оподатковувався нижчими середніми ефективними ставками, ніж праця та споживання.

2. Нормативно-правова база оподаткування в Україні є складною неоднорідною та нестабільною, а окремі законодавчі норми – недостатньо узгодженими, а інколи й суперечливими. Крім законів, питання оподаткування й досі регулюються декретами Кабінету міністрів України, указами Президента України. Внаслідок наявності у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконними актами. Така строкатість правової бази може бути виправданою на початкових етапах формування податкової системи, однак не є прийнятною на даному етапі розвитку економіки.

Чимало норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, що негативно позначається на діяльності підприємницьких структур, знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів.

Принциповим недоліком податкового законодавства є існування економічно необґрунтованих розбіжностей в підходах до визнання та оцінки доходів і витрат для визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток і ПДВ та нормативно – правовою базою бухгалтерського обліку в частині розрахунку фінансового результату, що унеможливлює складання декларації про прибуток підприємств за даними бухгалтерського обліку.

3. Застосування в Україні спрощеного режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва поряд з позитивними наслідками (активізація підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, стимулювання раціонального використання ресурсів, зменшення витрат

на адміністрування податків) породило низку проблем:

-  викривлення мотивації підприємницької діяльності, зокрема, незацікавленість суб'єктів господарювання у зміні свого статусу як суб’єктів, які мають право використовувати спрощені системи оподаткування, що гальмує їх розвиток та зростання обсягів діяльності, призводить до дроблення деяких середніх підприємств;

-  створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого законодавчого регулювання спрощеної системи оподаткування;

- використання суб’єктів малого підприємництва, що застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов’язань підприємств, які працюють у загальному режимі оподаткування.

4. Податкова система України є дорогою в адмініструванні. Витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно із доходами бюджету, що забезпечуються за рахунок їх справляння.

5. Діяльність Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України щодо реалізації державної податкової політики, збирання податків і зборів (обов’язкових платежів), їх акумуляції в державному і місцевих бюджетах є недостатньо узгодженою та ефективною внаслідок недосконього правового регулювання їх взаємовідносин, відсутності цілісного інформаційного простору.

6. Система митно-тарифного регулювання не дозволяє оперативно реагувати на зміни кон’юнктури світових ринків, а також торговельних режимів в інших країнах та структури економіки в Україні.

7. Недостатньо врегульовано питання оподаткування доходів від інтелектуальної власності та незалежної професійної діяльності, що призводить до втрати об’єкта (бази) оподаткування в частині податку з доходів фізичних осіб.

8. Недосконалою є система формування коштів соціального призначення, що базується на досить високих ставках внесків та характеризується нераціональною структурою джерел фінансування (основний фінансовий тягар несуть роботодавці, а найманими робітниками фінансується значно менша частка загальних надходжень). Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до значного збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно з консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок).

Крім зазначених недоліків існують недоліки системного характеру, породжені чинниками, що знаходяться за межами податкової системи. Серед них:

1) податкова заборгованість платників перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Ця проблема породжена низкою причин:

-   відсутністю ефективних механізмів, що забезпечують відповідальність суб’єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов’язань;

-   недосконалою системою списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств перед бюджетом;

-   проведенням взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків;

-   проблемами окремих галузей (паливно-енергетичний комплекс), які є найбільшими боржниками бюджету, зокрема, в частині регулювання державою цін на енергоносії;

2) бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ.

Основними причинами, що ускладнюють виконання державою зобов’язань перед платниками ПДВ є:

-   пред’явлення необґрунтованих вимог на відшкодування ПДВ та заниження сум податкових зобов’язань;

-   виконання прогнозних показників надходжень ПДВ до державного бюджету за рахунок неповернення платникам переплачених сум податку;

-   недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування;

3) значні ухилення від оподаткування.

Ця проблема є однією з найгостріших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн.

На масштаби ухилення від сплати податків впливає, крім рівня податкових ставок, викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірного розподілу податкового навантаження; порушення принципу рівності платників перед законом; складність і недосконалість законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, у т.ч. податкового; загальне недотримання норм законів, неефективність державної бюджетної політики.

4) нерівномірний розподіл податкового навантаження, в результаті чого найбільше податкове навантаження несуть законослухняні платники, позбавлені податкових пільг.

ІІ. Концептуальні засади реформування податкової системи України

Мета податкової реформи

Метою реформування податкової системи є приведення її у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, сприяння сталому економічному зростанню на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики, забезпечення достатності сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, виходячи з проведення збалансованої бюджетної політики на середньострокову перспективу.

Стратегічними цілями податкової реформи є:

- забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків;

- впровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі;

- автоматизація процесів оподаткування із застосуванням сучасних технологій;

- реформування державної податкової служби.

Основними завданнями податкової реформи в Україні є:

1.    Удосконалення інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом, відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових зобов’язань. Встановлення чітких правил регулювання взаємних зобов’язань держави і платників податків, дієвого контролю за їх дотриманням.

2.    Підвищення регулюючого потенціалу системи оподаткування на основі запровадження інноваційно-інвестиційних преференцій.

3.    Підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, покращення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків, формування доходів бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, виходячи з проведення збалансованої бюджетної політики на середньострокову перспективу.

4.  Поетапне зниження податкового навантаження на платників.

5.    Стимулювання зміцнення позицій вітчизняного бізнесу в конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах.

6.    Гармонізація податкового, валютного, митного-тарифного, зовнішньоекономічного та цивільного законодавства.

7.    Зменшення кількості контролюючих органів з одночасним створенням єдиних правил контролю за нарахуванням та сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів).

8.    Забезпечення проведення легалізації доходів та майна, отриманих з порушенням податкового законодавства (з яких не були сплачені податки).

Пріоритети реформування податкової системи України

Відповідно до Конституції України (стаття 1) Україна є соціальною правовою державою. Отже, її податкова система має відповідати вимогам соціальної держави щодо рівня фінансування суспільних благ, із визначенням відповідно до цього рівня перерозподілу ВВП, який забезпечуватиме формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та гарантій громадян на достатній життєвий рівень.

Реформування податкової системи відбуватиметься синхронно з упорядкуванням та оптимізацією державних видатків і вирішенням таких завдань:

- підвищення вартості робочої сили шляхом проведення реформи оплати праці та економічно обґрунтованого розширення пакету соціальних послуг і гарантій працюючому населенню; наближення розміру мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб; запровадження мінімальної погодинної заробітної плати; здійснення оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки, виходячи з тарифу 1 розряду на рівні законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати;

-   розроблення та запровадження у повному обсязі державних мінімальних соціальних стандартів;

-   перехід від системи соціального захисту, що ґрунтується на наданні пільг, до політики зростання доходів та надання державної допомоги соціально вразливим верствам населення залежно від їх матеріального стану;

-   забезпечення ефективної системи надання медичних послуг шляхом впровадження страхової медицини, що неможливе без фінансової підтримки держави;

-   підтримка проведення структурних реформ в економіці;

- забезпечення необхідного адаптаційного періоду для переходу до ринкових умов діяльності дотаційних галузей виробничої сфери, зокрема, вугільної промисловості, сільського господарства;

-   забезпечення державної підтримки реалізації інноваційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності;

-   переорієнтація напрямів використання коштів державного бюджету на розвиток соціальної та транспортної інфраструктури, а також впровадження програм енергозбереження та охорони довкілля.

Зазначене означає існування низки бюджетних обмежень для проведення податкової реформи, які обумовлюють її переважно еволюційний характер без суттєвого перегляду податкових ставок і зменшення абсолютних сум податкових надходжень.

Реалізація мети реформування податкової системи України вимагає зміщення податкового навантаження з виробництва на споживання, а також на ресурсні та екологічні платежі. Зазначене вимагатиме, в першу чергу, зменшення податкового навантаження на прибуток підприємств та фонд оплати праці, реформування акцизного збору, ресурсних та рентних платежів, плати за забруднення навколишнього природного середовища.

ІІІ. Принципи та напрями реформування податкової системи України

Реформування податкової системи України має здійснюватись за такими принципами:

- добровільність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

- рівність, недопущення будь-яких проявів дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні прав та обов’язків щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);

- стабільність, забезпечення незмінності переліків податків, зборів (обов’язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційно-інноваційної активності;

- справедливість – забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованих соціальних пільг та привілеїв.

Напрями реформування податкової системи України

1. Створення умов для формування сприятливого інституційного середовища оподаткування шляхом:

-   забезпечення детальної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових правовідносин з метою запобігання вирішенню спірних питань на розсуд контролюючих органів;

-   забезпечення встановлення остаточного переліку прав, обов’язків і відповідальності як платників, так і контролюючих органів, з метою запобігання розширенню функцій і прав однієї сторони та обмеженню другої;

- формування податкових правовідносин між суб’єктами господарської діяльності і державою на засадах забезпечення рівних умов господарювання для суб’єктів різних форм власності, організаційно-правових форм і видів економічної діяльності.

2. Внесення змін до структури системи оподаткування:

-   скасування неефективних (затратних) податків і зборів;

- запровадження податку на нерухоме майно;

-   поширення рентних платежів не лише на видобуток нафти та газу, а й інших корисних копалин;

-   зміщення податкового навантаження в бік непрямих податків та ресурсних платежів;

-   поступове зменшення частки податку на прибуток підприємств та зростання частки податку з доходів фізичних осіб в структурі податкових надходжень;

-   зростання частки місцевих податків і зборів в структурі доходів місцевих бюджетів.

3. Напрями реформування окремих податків і зборів (обов’язкових платежів):

3.1. Податок на прибуток підприємств

-   усунення економічно необґрунтованих розбіжностей між нормами Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку щодо визнання і оцінки доходів та витрат з метою створення умов для складання декларації про прибуток за даними бухгалтерського обліку;

-    реформування оподаткування прибутку підприємств фінансового сектору економіки (2008 р.);

- розповсюдження загальної системи оподаткування прибутку на всіх суб’єктів господарювання ( з 2010 р.) ;

-   звільнення емісійного доходу від оподаткування при здійсненні емітентом первинного розміщення цінних паперів;

-   поетапне зниження ставки податку до 22 відсотків у 2010 році , із зменшенням її у наступних роках (починаючи з 2012 р.) - до 20 відсотків;

- забезпечення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів шляхом використання принципу “прискореної амортизації” для виробничих активів при запровадженні новітніх енергозберігаючих та інших інноваційних технологій;

- запровадження з 2007 року інвестиційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для суб’єктів господарювання, які реалізують на територіях спеціальних (вільних) економічних зон та територіях пріоритетного розвитку інвестиційні проекти;

- стимулювання інвестиційної діяльності шляхом запровадження інвестиційно-інноваційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють кваліфіковані інвестиції інноваційного спрямування (зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток в обсязі, еквівалентному частці витрат поточного податкового періоду, що були спрямовані на фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, 2014р.).

3.2. Податок з доходів фізичних осіб

- реалізація принципів прибуткового оподаткування, властивого соціальним державам;

- розширення бази оподаткування за рахунок стягнення податку з усіх видів доходів, у тому числі пасивних, крім цільових, що виплачуються з державних цільових фондів, створених відповідно до закону, або отриманих як компенсація, відшкодування певного роду втрат;

- запровадження заявочного принципу реєстрації самозайнятих осіб-платників податку в податкових органах (спрощення процедури реєстрації);

- застосування непрямих методів для визначення об‘єкту оподаткування (відповідність витрат доходам).

- удосконалення системи оподаткування пасивних доходів з метою стимулювання інвестиційної діяльності.

3.3. Податок на додану вартість

-  створення необхідних передумов для запровадження податкової звітності в розрізі контрагентів в електронному вигляді;

-  застосування „0” ставки податку виключно при здійсненні експортних операцій;

-  забезпечення бюджетного відшкодування ПДВ за результатами двох звітних періодів платникам податку, що:

•  здійснюють систематичні поставки на експорт;

•  мають значні інвестиційні витрати;

•  здійснюють діяльність, пов'язану із сезонними закупками товарів.

При проведенні інших господарських операцій ПДВ відшкодовується у разі, якщо ці суми не погашені податковими зобов'язаннями протягом шести звітних періодів.

- запровадження спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств.

-  поетапне зниження ставки ПДВ до 18%.

3.4. Акцизний збір

- поступове наближення порядку оподаткування акцизним збором до стандартів ЄС, а також приведення його у відповідність до вимог СОТ;

- приведення вартості ліценцій до рівня компенсації наданих державою послуг;

-   формування ефективної системи акцизних податків з використанням економічно обґрунтованого рівня і структури ставок;

-   поступове підвищення частки акцизу в ціні реалізованих підакцизних товарів шляхом підвищення ставок акцизного збору на лікеро-горілчані, тютюнові вироби та ін.;

-   підвищення рівня акцизного збору в дохідній частині бюджету та посилення його регулюючої ролі;

-   збільшення адвалорної складової в структурі акцизного збору;

-   поступове поширення адвалорної складової при визначенні податкових зобов’язань на окремі групи підакцизних товарів;

-   поступове запровадження акцизних складів для окремих видів товарів;

-   запровадження єдиної європейської валюти при визначенні розміру ставок акцизного збору, у разі вступу до Європейського Союзу.

3.5. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

- диференціація ставок податку в залежності від типу транспортного засобу, терміну його експлуатації, встановлення ставок у частинах мінімальної заробітної плати;

- перегляд системи пільгового оподаткування шляхом скасування пільг для юридичних осіб з одночасним наданням преференцій виключно для незахищених верств населення та пенсіонерів.

3.6. Природно-ресурсні платежі

-   поступовий перехід до нової системи природно-ресурсних платежів, що базуватиметься на принципах рентного доходу, поширення рентних принципів на всі види природних ресурсів;

-   створення регуляторного механізму, що дасть можливість формувати доходи держави та стимулювати раціональне використання, охорону та повноцінне відтворення природно-ресурсного потенціалу держави;

-   структура рентних платежів повинна складатися з двох складових: абсолютної ренти, розмір якої не залежить від результатів господарської діяльності під