Представляючи Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році", В.Ющенко наголосив: „Новий статус  країни  відкриває  перед  нами  принципово нові горизонти  розвитку,  ставить  нові  завдання державотворення  та вимоги до нашого суспільства... Перший напрям - формування сучасної системи державного управління...”
Одна з головних проблем, яка сьогодні стоїть перед системою державного управління та суспільством полягає у низькому дотриманні вимог законодавства усіма суб’єктами – органами державної влади, громадянами та бізнес-структурами. Тому є декілька об’єктивних та суб’єктивних причин, серед яких одне з центральних місць займає низька узгодженість нормативно-правових актів різного рівня з очікуванням суспільства, за чого буква закону поступається звичаєвому праву. Ознаками цього стану є:
• відсутність визначення проблеми, на вирішення якої спрямовано нормативний акт;
• невизначення цілей державного регулювання;
• відсутність індикаторів досягнення нормативним актом своїх цілей.
Покращити виконуваність законодавства можливо при застосуванні інструментів державного управління, за яких зацікавленим групам надається можливість ознайомлення з проектами нормативно-правових актів, за якими чітко визначається, обчислюється та аргументується необхідність державного регулювання, аналізуються можливі альтернативи та доводиться, що запропонований нормативний акт розрахунково має найбільшу ефективність. Якісно нова якість системи державного управління, яка вимагається Президентом України, за якої в центрі уваги суспільства та держави знаходиться пересічний громадянин, формування економіки на реаліях і прагматизмі, прямо і безпосередньо має базуватися на безумовній участі зацікавлених неурядових інституцій, професійних кіл у формуванні та реалізації державної політики.
Такий інструмент в країні визначено і закріплено Законом України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, який було схвалено у  липні 2003 року Верховною Радою України феноменальною кількістю голосів  у 421 голос, чим депутати засвідчили надзвичайну важливість та своєчасність регуляторної політики для всього українського суспільства.
За своєю суттю регуляторна політика має сприяти досягненню найголовнішої мети держави, якою є забезпечення покращання умов життя населення країни. Як свідчить досвід людства, найкращим шляхом для досягнення швидкого економічного зростання є розвиток вільної та відкритої ринкової економіки, що базується на приватній власності та верховенстві права. Тому створення сприятливих умов для національного підприємництва є головним засобом збереження економічного зростання та покращання умов життя, а саме на це й спрямована регуляторна політика.
За буквою Закону регуляторна політика спрямована на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності.
В своїй основі регуляторна політика є процедурною політикою, вимагаючи від будь-яких розробників нормативно-правових актів, зміст яких стосуються суб’єктів господарювання, дотримуватись визначеного порядку розробки, розгляду та затвердження цих актів. Тому слід визнати, що регуляторна політика становить ефективний інструмент адміністративної реформи, застосування якого має призвести до того, що державна влада стане служити пересічному громадянину, і людина, а не механістична держава, стане фокусом уваги суспільства. Закон про регуляторну політику повністю відповідає найкращим світовим зразкам і його положення аналогічні принципам регуляторної реформи, що здійснюється на протязі останніх років країнами - членами  OECD (Organisation for Economic Co-operation and Development) та членами ЄС. При цьому слід зауважити, що регуляторна політика в першу чергу визначає певні стандарти щодо необхідних процедур підготовки та затвердження владних рішень на всіх владних рівнях, тобто принципи регуляторної політики мають дотримуватись як на центральному рівні державної влади, так і на рівні місцевого самоврядування, і тому слід визнати, що дотримання в повсякденній практиці державного управління принципів регуляторної політики сьогодні є суттєвою частиною „вхідного квитка” до ЄС.
У своєму виступі перед представниками дипломатичних місій Прем'єр-міністр України В.Янукович 06 жовтня 2006 року сказав: «Послідовність і передбачуваність стануть наріжними каменями урядової політики…», що повністю корелюється з базовими принципами регуляторної політики, і тому вимагає від органів виконавчої влади неухильно дотримуватись в поточній практиці її [регуляторної політики] норм. 
В Україні регуляторна політика за своєю суттю не є окремою політикою державних органів в окремих сферах регулювання (наприклад ядерного регулювання, регулювання цін чи технічного регулювання), а виступає як інструмент адміністративної реформи. Саме тому використання норм та принципів регуляторної політики в Україні може забезпечити перехід системи державного управління на якісно новий рівень, поставити державну  владу на службу кожному громадянину.
Теорія управління доводить, що необхідною передумовою високої ефективності процесів регулювання є оцінка реального стану для визначення корегуючих заходів. На досягнення високої ефективності діяльності органів державної влади (наприклад – щодо дотримання національного законодавства) й спрямовано моніторинги виконання тих чи інших програм або урядових політик. Але, як правило, найбільш об’єктивні оцінки надають незалежні моніторинги, що також повністю відповідає теорії управління.
І саме на оцінку стану виконання державної регуляторної політики було спрямовано незалежний моніторинг дотримання центральними органами виконавчої влади та обласними державними адміністраціями вимог регуляторної політики, що проводився Інститутом Конкурентного суспільства на протязі 2004-2005 років. Результати моніторингу дозволили однозначно стверджувати, що вимоги Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” у поточній діяльності органів державної влади на протязі 2004-2005 років не дотримувались, і загальний стан реалізації регуляторної політики оцінювався як незадовільним.
Так задля невиконання вимог Закону органи державної влади застосовували ряд «простих прийомів», які створювали ілюзію виконання регуляторної політики:
1) Оприлюднення проектів регуляторних актів не супроводжувалось аналізом регуляторного впливу (у кращому випадку замість АРВ оприлюднювались пояснювальні записки);
2) Обов’язкова інформація на офіційних Інтернет-сайтах органів державної влади носила фрагментарний та неповний характер:
• були відсутні повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту;
• була відсутня інформація про дату оприлюднення проекту, відсутня інформація про терміни та спосіб надання громадянами та об’єднаннями підприємців зауважень та пропозицій до оприлюднених проектів;
• штучно обмежувалась кількість проектів, які оприлюднювались;
3) При оприлюднені інформації на офіційних Інтернет-сайтах органів державної влади застосовувались штучні перепони, які утруднювали пошук необхідної інформації або робили цей пошук взагалі неможливим:
• Інтернет-лінки були некоректні або взагалі не працювали;
• проекти регуляторних актів були „глибоко приховані” на офійних Інтернет-стайтах, були відсутні лінки з головної сторінки сайту на сторінку з проектами актів;
• інформація не актуалізувалась, оприлюднювались проекти, які було розроблено раніше і які вже були затверджені;
4) проекти розглядались і затверджувались керівниками органів державної влади з порушенням визначеного Законом терміну на обговорення (Закон вимагає на процедуру обговорення не менше місяця).
Ці типові  „хитрощі” дозволяли Інституту Конкурентного суспільства однозначно стверджувати, що виконання органами державної влади норм державної регуляторної політики у 2004-2005 роках було в цілому зведено до імітації виконання вимог Закону та спотворення визначених Законом процедур.
Але важливість норм регуляторної політики для покращання бізнес-середовища в країні, для організації прозорого та дієвого діалогу між державною владою та інституціями громадянського суспільства (у тому числі з бізнес-асоціаціями), вимагали необхідності покращання ситуації, на що у 2005 році й було спрямовано як  активні зусилля Президента України, так і Уряду.
Тому у 2006 році Інститут Конкурентного Суспільства здійснив проект по проведенню чергового етапу моніторингу дотримання органами державної влади вимог регуляторної політики. Проект реалізовувався у містах Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Сумах та Луцьку за підтримки Міжнародного центру приватного підприємництва (CIPE). 
На протязі року здійснювався періодичний моніторинг дотримання Обласними державними адміністраціями (у обласних містах) та міністерствами (у м.Києві) вимог Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, а результати моніторингу двічі на рік у кожному місті оприлюднювались на прес-конференціях.
Основні результати цього етапу моніторингу доводять, що етап імітації дотримання вимог регуляторної політики в основному закінчується. Стан виконання вимог Закону покращився, і за формальними ознаками за незалежними оцінками сягає 70…75% виконання вимог Закону. Виконання Закону перейшло до фази перекручення та неповного виконання. Основними ознаками неналежного виконання Закону у 2006 році є виконання органами державної влади більшості норм Закону (але не всіх!) за формою, але не за суттю.
Цей висновок дозволяє стверджувати, що наявна тенденція до покращання загального процесу виконання органами державної влади вимог регуляторної політики.
Але при цьому слід зауважити, що належне та повне виконання вимог Закону про регуляторну політику органами державної влади (якого ще нема, але яке може стати реальністю за декілька років) поставить питання про відповідну фахову активність і з боку бізнес-спільноти.
Хоча регуляторна політика й не ставить вимог перед бізнес-колами щодо обов’язковості їх участі у процесі підготовки, оприлюднення та прийняття проектів рішень, але слід розуміти, що ефективність регуляцій та покращання рішень системи державного управління незабаром будуть знаходитись не в площині «дотримання – не дотримання» органами державної влади процедур, а будуть плавно зміщатись до фахового діалогу та зіткнення аргументів.
І до цього наступного етапу бізнес-асоціаціям слід бути готовими…


Д.Ляпін
Віце-президент Інституту конкурентного суспільства,
Докторант Національної Академії державного управління при Президентові України
http://www.ics.org.ua/ua/publication.php?id=62&start=0